МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра експлуатації гідромеліоративних систем З В І Т на тему: «Підприємство - ДП «Водоканалсервіс»» План Розвиток водопостачання Рівного та прибічних населених пунктів...................3 Встановлення лічильників.........................................................................................6 Роботи зі встановлення та повірки лічильників.....................................................10 Система водопостачання м. Рівне............................................................................12 Розвиток водопостачання Рівного та прибічних населених пунктів. У XIX столітті потреби мешканців Рівного в питній воді задовольнялися за рахунок води з річки Устя та шахтних колодязів. Наприкінці століття з’явились свердловини з ручними поршневими насосами глибиною 10-30 метрів із забором води крейдяного горизонту, адже все місто розміщене на крейдяних породах. Перший в Україні водопровід збудовано в 40-і роки ХІХ століття в Одесі. А вже до 1890 року водопроводи мали шість українських міст – Київ, Харків, Херсон, Чернігів, Бахмут, Мелітополь. На Волині перший водопровід з'явився у 1898 році в губернському центрі – Житомирі. За кілька років після цього міська управа Рівного виділила кошти на спорудження парової водокачки по вул. Соборній, 282. Збудована в 1904 році водокачка складалася зі свердловини глибиною 16 метрів, насосної станції з баком для води та паровим насосом фірми “Сіменс”. Вода з бака подавалася на “гребінку” з кранами по вул. Соборній, до яких під’їжджали кінні водовозки з дерев’яними бочками, наповняли їх, розраховувалися за воду та розвозили її по місту (див. фото). Згодом до водокачки було підключено водопроводи по вулицях Хмільна, Соборна, Дорошенка тощо. Міністерство внутрішніх справ дозволило Рівненському міському спрощеному громадському управлінню, для покриття витрат на водопостачання, встановити плату за спожиту воду в розмірі 2 копійки за бочку і півкопійки за напоювання коня чи корови. До речі, тоді в ужитку була монета “півкопійки сріблом” (по суті, вона була мідна, а зверху покрита сріблом). Парова водокачка стала першим об’єктом Рівного, який перебував безпосередньо в міській власності. Хоча прибутки від організованого владою водопостачання міста були незначними – не більше 300 рублів, однак Рівненська міська дума переконалася, що можна успішно реалізувати господарським способом власні комунальні проекти, не вдаючись до концесійних засад. Проектом було передбачено будівництво по вул. Скорупки (нині – вул. 24 Серпня) свердловини глибиною 16 метрів (крейдяний горизонт), насосної станції в комплексі з приміщеннями та водопровідних мереж (близько 15 кілометрів) із чавунних труб діаметрами 300, 250, 200, 150, 100 та 50 мм по вулицях тодішньої забудови: Скорупки, С.Бандери, 16 Липня, Соборній, С.Петлюри, Словацького, Міцкевича тощо. Нові мережі планували з’єднати з побудованими в 1905-1927 роках мережами лівобережної частини міста. На основній станції було встановлено два вертикальні електронасоси потужністю 50 куб.м/год. фірми “Сіменс” з гідрофонами (регуляторами тиску води). На насосній станції по вул. Соборна, 282 було також замінено паровий насос на електронасос потужністю 40 куб.м/год. Загалом, у довоєнний період обидві насосні станції подавали місту близько 2 тис. куб.м води на добу. Подача води місту реєструвалася на самописцях дифманометра із соплом “Вентурі”. Стрічка самописця була документом суворої звітності. На другому поверсі насосної станції до 1964 року знаходилася контора водоканалу. Водозабір із крейдяного водоносного горизонту здійснювався вакуум-сифонною системою (на ділянці від насосної станції по вул. Скорупки, 20 до Басівкутського мосту). Була споруджена ще одна свердловина по вул. Соборній, 282. У 1958 році для подачі води в район Грабника та забудов північно-східного району міста було збудовано по вул. Соборні...